Дмитро Гутман: Старий вояк- фартовий вояк (сумна історія із щасливим кінцем)

Все почалося з того, що увечері приїхав до мене побратим Е. і сказав, що є потреба вивезти двох наших бійців з будинку у місті К. Там колись було щось типу складу, майно вивезли, а бійців залишили очікувати евак.

Точка знаходилася на самому краю міста, там вже до свинособак залишилося щось до 3х км., крім того дрони, ФПВ-камікадзе контролювали під'їзди і вдень і вночі. Типу будівлі є, укриття наче є, але напрямок гарячий, КАБи і ФАБи сиплять по 3-4 одиниць за день. Короче поїздка, мала бути, м'яко кажучи, стремною.

Ну а шо робити, треба їхати? Я наполягав цьому товарищу Е., що треба їхати у саму темну ніч, десь о 3 ночі. По-перше, що в них не так багато ФПВ з тепловізорами, а по-друге, щось мені чуйка так підказувала. ( Їхати мали на моїй автівочці, на Єві) Але мій товарищ Е. щось там довго вирішував з командирами, щось там погоджував…. Короче, команда “на старт” поступила десь о 5-30, коли вже світлішає. Ну ще не ранок, але вже видно куди йдеш. На нашому жаргоні це назвається “ по сірому”.

Я вилаявся на нього добряче, але їхати не відмовився. Я бігом нирнув у бронік, вдягнув шолом, цигарку у зуби- летимо!!

Дорога наче нормальна, асфальт ще є, можна 100 давити.

Жаримо “на фарах”, машин нема, проїхали покинутий, розбитий блок-пост. До точці ще десь 15 хв.

Бачу, попереду на обочині стоїть палаюча авто, свіжа пожежа. Палає так, шо мене засліпило, бачу погано. Я пригальмову, їду десь 20 км. Куди їду- не бачу. Тут бачу зправа людина біжить до нас по полю, маше руками. Боєць Е. кричить: зліва чоловік, до нас! Тормозь!

Я швидко дотямую, що це був приліт по машині, хлопці у біді. Куди їхати не бачу, може там вирва попереду.

Зупіняюся, питаю через вікно : що сталося, дядьку? Він (отой що біг справа), увесь у крові, чорний, волає: ДОПОМОЖИТЬ, по нас влучив дрон, машині пиз…, там ще є 300й, важкий, десь лежить! Рятуйте!

Мій друже оре, давай назад, забираємо пацанів. Я питаю: а що з нашою місією? У нас наказ. “Давай назад, рятуємо ціх, кого можна!”

Розвертаюся на дорозі, розумію що ми , скоріш за все, під спостереженням Орланів….. Пох…

Підїжджаю до місця де лежить третій, важкий. Командую: двоє за мною, помогайте нести, або вести його. Добігаємо до третього, а там жах: водій той автівки, стогне, лежить на снігу, одного ока нема, рук нема….геть, відірвало. Але дихає, щось говорить.

Хапаємо його обережно, один за ноги, третій за пасок, під спину, я дуже обережно, голими руками під шию, голову підтримую, несемо. Ноги біжуть, руки тримають, а мозок відраховує обратный відлік- 60 сек, 50 сек, 40…. Розумію, що якщо за хвилину не зь….поїдемо, то нас накроють також.

Обережно поклали цього важкого у кузов. Добре, що машина моя джипчик, ні пікап, є теплий салон. Я провів поверхневий огляд на масовані кровотечі- нема! Турнікети?-щось є! Дихає! Говорить! Ковдру йому під голову. Всім у машину, валимо звідси!

10 секунд залишилося….

6 ранку- ми жаримо обратно в сторону лікарні або стабпункту, обратно від К.

Доїхали до іншого блокпосту, де зазвичай вдень поліція чергує. Нікого нема! Я розумію, згадую, що дорогу до стабіка не знаю, бо той стабік, що знав, знаходится у К. У мене у авто 3 трьохсотих, один дуже важкий, один контужений, волає вголос, третій сидить тихо, тільки очима клипає, ридає. Що робити, куди їх везти?

6 ранку, навколо нікого, зв'язку нема, рації нема.

Покі мій друг Е. бігав навколо, шукаючи зв'язок, намагався зупинити авто, щоб спитати дорогу, я зайнявся важким 300. Зняв куртку з цього що волав, накрив 300. Провів ревізію турнікетів, оглянув решту поранень, намотав спеціальний щиток на око. Десь у машини накопав 2 термогрілки, щоб не змерз.

Стою, у мене рукі у крові, куди їхати не знаю, той контужений оре, матеріться, мов везі нас, рятуй братана, повна ж...па.

Слава Богу, їхала повз нас військова “швидка”. Кажуть, дорогу знаємо, давай за нами! Я ору, мов, давай, але жени не більше 100, бо я не зможу, сніг, лід!

А зворотній таймер у голові знов тікає, у тебе у машині важкий- в тебе 20 хвилин, 19 хв, 18 хв….. жени!

Доїхав, по дорозі ледве не потрапив у ДТП, але знайшли ту лікарню, там де стабік.

Довіз усіх трьох 300х, ніхто не помер, слава Богу……

Стою, курю третю цигарку підряд: я цілий, друг Е. цілий, машинка ціла- вивезла, впорався. Але страшно стало так, наче це я без рук у салоні ліжав.

Тут мені прийшла думка, що якщо б я виїхав на 5 хвилин раніше, то цей ФПВ влучив би по нас. Все ж таки я фартовий!

З цієї сумної пригоди я зробив декілька висновків: якщо виїхали о 3 ночі цього б не сталося- слухай інтуїцію! Тримай машину справну, заправлену- бо маршрут може сильно змінитися! Не панікуй, наша зброя- розум та холодний розрахунок!

Честь маю.